Додати сайт у вибране | Eng / Укр

Загальна інформація

Одним із першочергових завдань, які вирішуються протягом останніх років визначено подальший розвиток сімейної медицини. Станом на 1 січня 2008 року створено 111 закладів первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, у яких функціонує 195 дільниць загальної практики-сімейної медицини. На даний час кожний третій житель області обслуговується лікарями загальної практики-сімейної медицини.

За період 2001-2006 років для роботи у закладах загальної практики-сімейної медицини підготовлено 209 лікарів загальної практики-сімейної медицини та перепідготовлено 455 помічників лікарів загальної практики – сімейної медицини. У 2007 році на базі Запорізького державного медичного університету післядипломної освіти пройшли курси спеціалізації загальної практики – сімейної медицини 6 лікарів. У січні 2008 року на базі Кіровоградської обласної лікарні закінчили навчання на виїзних курсах спеціалізації 18 лікарів загальної практики – сімейної медицини.

Що таке сімейна медицина

В світі ще не існує всеосяжної та універсальної, ідеальної системи охорони здоров’я, але слід констатувати, що в Україні на теперішній час сформувалося соціальне замовлення суспільства на створення в структурі первинної ланки охорони здоров’я лікаря особливої категорії, який би міг відігравати роль авторитетного професіонала на первинному рівні, який би задовольняв медичні потреби широкого діапазону, тобто сімейного лікаря.

“А хто такий сімейний лікар? Чим він відрізняється від дільничного терапевта поліклініки?” – ось далеко неповний перелік питань, що виникають у свідомої людини, яка на якихось етапах свого життя стає пацієнтом.

Велика кількість лікарів, розвиток вузькоспеціалізованої медичної допомоги поступово призвели дільничного лікаря до відчуття зменшення своєї особистої відповідальності за здоров’я конкретного хворого та членів його сім’ї. Без спеціалізації прогрес в медицині неможливий, але в той же час “вузька” спеціалізація веде до свого роду “апаратної медицини”, втрати лікарем відчуття поваги до його особистого лікарського мислення. Врешті решт, утворилась така ситуація, що в найближчому оточенні людини, яка стала пацієнтом, немає лікаря, який несе відповідальність як за його здоров’я, так і за здоров’я членів його сім’ї протягом всього життя.

Одна з основних вимог, на якій акцентує увагу Всесвітня організація охорони здоров’я – це фізична доступність медичної допомоги населенню. Відповідно до засад “європейської політики з досягнення здоров’я на ХХІ століття”, на рівні первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) державою повинна бути забезпечена безперервність медичної опіки. Це означає надання лікувально-діагностичної допомоги пацієнту у будь який час, включаючи нічні та святкові дні, а також забезпечення нагляду за пацієнтами, які виписались із стаціонарів для продовження лікування за місцем проживання. Передбачається також надання невідкладної медичної допомоги хворим у тяжкому стані. Всім цим вимогам відповідає концепція надання медичної допомоги на засадах сімейної медицини, яка для будь-якого пацієнта та членів його сім’ї є фізично доступною, безперервною та невідкладною. Про це свідчить досвід цивілізованих країн світу.

У зв’язку з цим виникла необхідність у формуванні якісно нової схеми надання ПМСД населенню та якісно нового спеціаліста – лікаря загальної практики, або сімейного лікаря, повноваженнями якого було б вирішення більшості медичних питань одночасно із наданням кваліфікованих рекомендацій з питань соціальної, правової, профілактичної і реабілітаційної допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України №989 від 20 червня 2000р. затверджено Комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я, в яких визначено політику щодо поліпшення здоров’я населення, сформульовано стратегічні напрямки роботи закладів первинної медико-санітарної мережі, основні завдання по раціоналізації роботи системи охорони здоров’я. Головою обласної державної адміністрації видано розпорядження від 17 серпня 2000 року №412-р. „Про затвердження регіональних комплексних заходів щодо впровадження сімейної медицини у систему охорони здоров’я області”. Саме з 2000 року розпочався процес відкриття амбулаторій сімейного лікаря в області.

Сімейну лікувальну практику необхідно розглядати, як таку, яка забезпечує тривалу опіку за здоров’ям громадянина і всіх членів його сім’ї незалежно від характеру хвороби, стану органів і систем організму у всі періоди життя людини.

Сімейну медицину, як спеціальність відрізняє ряд надзвичайно важливих принципів. Головні з них: довготривалість і безперервність спостереження, багатопрофільність первинно-медичної допомоги; відношення до сім’ї, як до одиниці медичного обслуговування; профілактична спрямованість, як основа діяльності сімейного лікаря; економічна ефективність і доцільність допомоги; координація медичної допомоги; відповідальність пацієнта, членів його сім’ї і суспільства за збереження і покращення його здоров’я.

Довготривалість допомоги це набагато більше, ніж медичне обслуговування одного і того ж пацієнта протягом тривалого часу. Поняття довготривалості включає, з одного боку, взаємовідносини між системою сім’я – лікар – медсестра і, з іншого боку, взаємовідносини з іншими спеціалістами, працюючими у сфері охорони здоров’я, до яких приходиться звертатися сімейному лікарю за допомогою і порадою.

Безперервність відносин – це більше, ніж сума окремих консультацій, однак їх ефективність найтіснішим чином пов’язана із якістю медичних рекомендацій. Безперервність спостереження істотно покращує показники виявлення психологічних проблем пацієнта, знижує потребу в невиправданих додаткових послугах щодо лабораторних та інструментальних методів обстеження і, як наслідок, сприяє зменшенню вартості медичних послуг. Сімейні лікарі і медичні сестри постійно стежать за станом здоров’я членів сім’ї, заводять паспорти на кожного з її членів, де вказуються фактори ризику, спадковість, умови життя та праці, вчать наданню першої медичної допомоги і догляду за хворими членами сім’ї (введення інсуліну, антибіотиків, масаж, невідкладна допомога тощо).

Якщо виходити із уявлень щодо багатомірності форм нездоров’я, слід усвідомлювати, що сімейна медицина – є клінічною спеціальністю, яка розглядає людину, як єдине ціле. Обов’язок сімейного лікаря – надання первинної медичної допомоги будь якому хворому, незалежно від його віку та статі. Всебічний підхід сімейного лікаря до хворого пацієнта нерідко може стати підставою для висновків, які значно відрізняються від висновків, отриманих при односторонньому, вузькоспеціалізованому медичному підході.

Надаючи допомогу декільком поколінням пацієнтів із однієї сім’ї, сімейний лікар і сімейна медсестра неминуче стають свідками і внутрішніх проблем родини, і тісно стикаються з ними. Відношення сім’ї до питань здоров’я її членів, впливи екологічних факторів, спорту, особливостей харчування, значущості для здоров’я шкідливих звичок тощо – має постійно контролюватися медичним працівником, який повинен передбачувати як очікувані, так і не передбачувані переходи кожного із членів сім’ї в зону ризику. У спеціаліста із сімейної медицини є унікальна можливість застосовувати превентивні міри на ранньому етапі патологічних змін.

Профілактична спрямованість – важливий принцип сімейної медицини. Прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також прийняття профілактичних заходів – найважливіші складові елементи щоденної роботи сімейного лікаря і медичної сестри.

Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну, як з медичної, так і з економічної точки зору обґрунтовану тактику, по відношенню до необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження та рекомендувати необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування.

Інтеграція нових знань і вмінь у процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики. При цьому пацієнти виграють від більш цілісного підходу до їх здоров’я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної допомоги на місцевому рівні.

При належному усвідомлені сімейним лікарем своєї вагомої ролі у заходах по сучасному реформуванню системи охорони здоров’я, спрямованих на задоволення конкретного пацієнта та членів його сім’ї, підтриманих заходами щодо економічного стимулювання інституції сімейної медицини в державі, перебудова системи ПМСД, на нових, визнаних у всьому світі засадах, дають очікувані позитивні результати.

В Кіровоградський області проводиться значна робота по впровадженню надання первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. На даний час кожний четвертий житель області обслуговується лікарем загальної практики – сімейної медицини.

В ході реалізації Комплексних заходів щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я область отримала суттєву підтримку від керівництва обласної державної адміністрації у вирішенні кадрових питань, забезпечені обладнанням амбулаторій загальної практики – сімейної медицини.

Управлінням охорони здоров’я відпрацьовані ґрунтовні питання для участі області у програмі Міжнародного банку реконструкції та розвитку ТАССІС по сімейній медицині.

У травні 2004 року на засіданні розширеної виїзної колегії МОЗ України в Полтавській області наша область за розвиток сімейної медицини відзначена Почесною грамотою Міністерства охорони здоров’я України.

Система охорони здоров’я виграє від перетворення медичного обслуговування в економічно більш раціональне, а держава виграє від зміцнення і підвищення потенціалу суспільного здоров’я.

Сімейна медицина, безперечно, має право на існування і є єдиною запорукою підвищення якості надання медичної допомоги населенню, підвищення авторитету і соціального статусу лікаря, який приймає рішення присвятити свою професійну діяльність саме цьому розділу охорони здоров’я.

Підготовка лікарів загальної практики - сімейної медицини та помічників сімейного лікаря

Заклади та дільниці загальної практики - сімейної медицини